28 Січня, 2023 4:16 pm

Україна програла вибори: що відбулося у Страсбурзі на сесії ПАРЄ

Чимало українців – навіть ті, хто не цікавиться міжнародною політикою – у середу звернули увагу на інформацію зі Страсбурга. Український депутат та глава комітету у міжнародних справах Олександр Мережко програв вибори президента ПАРЄ, причому отримав дуже невисокий результат, менше 20% голосів. Решту зібрав його противник, нідерландський парламентар Тіні Кокс.

Ця історія має кілька складових.

Перш за все, варто наголосити, що катастрофи не сталося. На Україну не чекає провал у Страсбурзі через те, що ми не здобули цю посаду. Переможець виборів вже пообіцяв проводити проукраїнську політику, і є всі підстави вважати, що він це робитиме.

Сам Мережко також запевняє, що не засмучений через свій результат.

Але все одно, ця поразка є тривожним дзвіночком для України.

По-перше, вона поклала край “переможній серії” України у Страсбурзі. Мережко довів своїм прикладом: те, що ідею ініціювала Україна, тепер вже не є достатнім для перемоги.

По-друге, вона засвідчила, що представники України часом діють на міжнародній арені, не розуміючи її правил. І якщо готовність та здатність Києва діяти проти правил та звичаїв у питаннях, що стосуються виживання держави (як-от у пошуку зброї), викликає розуміння партнерів, то тут і мети, по суті, не було.

А тепер про все, написане вище – детальніше.

“Вибори без вибору” як традиція ПАРЄ

Почнемо з ключового: чи було щось не так у балотуванні українського депутата? Олександр Мережко вважає, що ні. Він наголошує, що мав право балотуватися (і це правда!), а отже, діяв коректно. “Я вірю, що ПАРЄ має бути прикладом для інших парламентів з точки зору демократичності, має бути конкуренція програм”, – пояснив він ЄвроПравді після невдалого для себе голосування.

У асамблеї, утім, поширена протилежна думка. А дії українського депутата багато хто сприйняв як спробу підірвати правила. Навіть авторові цих рядків – дарма що журналістові, а не політику – протягом дня довелося зо два десятки разів відповідати на запитання знайомих європейських парламентарів та колег-журналістів на кшталт: “Можете пояснити, чому ваш депутат балотується”?

І тут варто пояснити, чому в ПАРЄ ставлення до виборів є таким специфічним. Тут не відбувається “змагання програм”, на якому наполягав український кандидат, бо у голови ПАРЄ немає повноважень їх втілювати.

Річ у тім, що президент асамблеї має доволі символічні повноваження. Це не керівник ПАРЄ; президент не може нічого вирішувати від її імені і має обмежений вплив навіть на процедурні питання. Часом навіть голови комітетів мають потужніший політичний вплив. Через це у Страсбурзі багато років поспіль діє правило, що очільника асамблеї не обирають, а, по суті, призначають. Такою є політична традиція.

Час від часу (приміром, раз на десятиріччя) політичні групи досягають домовленості про ротацію цієї посади між політичними групами. Ідея полягає у тому, щоби кожна політична група отримала право на свого голову на два роки. Тому в період, поки така домовленість діє, затвердження президента найчастіше відбувається на безальтернативній основі. ПАРЄ взагалі значно більше цінує інклюзивність, аніж політичну конкуренцію. Гендерна, національна, партійна тощо рівність у комітетах має ключову вагу. Бо сама ідея, сенс цієї асамблеї – у представленості усіх сторін.

Важлива деталь: у кінці цього року саме закінчується черговий цикл такої багаторічної політичної домовленості про ротацію посади президента між політичними групами. У 2024 році діятиме новий розподіл, і Україна цілком могла пустити зусилля на те, щоби змінити правила і поборотися за посаду – але обрала варіант “зламати” їх.

Щоправда, успіху не досягла, і лише нашкодила сама собі.

Що ж поганого у поразці нашого кандидата?

Олександр Мережко наполягає, що нічого. Ба більше, що він свідомо йшов до поразки.

У коментарі ЄвроПравді він запевнив, що від початку процесу знав, що не має шансів виграти, але “це політично треба було зробити, хтось від України повинен був спробувати обійняти цю посаду”. “Але навіть розуміючи, що шансів мало, я вважав, що треба боротися до кінця”, – пояснив він свою участь у виборах.

Це твердження – доволі спірне, і не лише через логіку, яка описана вище.

Річ у тім, що ця поразка розірвала переможну для України серію.

Від початку великої війни Україні, завдяки коректно обраній стратегії та часом ціною неймовірних зусиль, вдалося перехопити ініціативу у Раді Європи, включно з ПАРЄ. Наслідком стало вигнання росіян з Ради Європи у березні (і це не було самоочевидним; до речі, РЄ лишається єдиною міжнародною організацією, звідки виключили РФ!). Усі ініціативи української делегації завжди знаходили підтримку у ПАРЄ.

Ми показали, що є гравцем, який має вплив, позиція якого важлива для усіх інших країн.

Але те, наскільки розгромною була поразка Мережка, підірвало цей імідж.

Тут варто зауважити, що попри те, що пояснюється вище про процедури асамблеї, у Страсбурзі все ж були випадки, коли хтось йшов усупереч традиціям, маючи аргументи проти їх збереження. Наприклад, у січні 2022 року Україна також намагалася виступити проти обрання президентом Тіні Кокса і висунула на противагу йому Марію Мезенцеву. Це був час, коли росіяни ще були у асамблеї і мали там величезний вплив; Кокса на той час вважали лояльним до РФ; а Україна тоді мала серію поразок і боролася суто для того, щоби показати, що ми не здаємося.

Навіть за тих умов Мезенцева набрала 80 голосів, а Кокс – 164. Це відображало реальний розклад сил між тими, хто підтримував Україну та Росію на початку 2022 року.

Натомість зараз Мережко отримав лише 44 голоси, в Кокс – 175. Навряд чи цей результат можна вважати добрим для України.

І він відображає те, що Києву треба забути про стереотип, що сам факт агресивної війни забезпечує перемогу усіх політичних ініціатив України. Зовсім ні. Це часом відбувалося навесні та влітку 2022 року, але йде у минуле. Свою ініціативу, якщо вона справді видається важливою для країни, необхідно лобіювати, домовлятися, будувати коаліції. Без цього успіх неможливий. Підписні листи Мережка свідчать, що він цього не робив: висування кандидата від “Слуги народу” підтримали майже виключно українці. Та й серед них у розмові з ЄП дехто визнавав, що підписав документи просто із солідарності, але при цьому намагався переконати українського претендента не робити це.

Бо якщо вже говорити про традиції (які у ПАРЄ через специфіку цього органу є дуже сильними!), то на них нам варто було повчитися.

У 2014 році фракція консерваторів спробувала поламати схему ротації посади президента ПАРЄ – так само, як Україна зараз. Утім, тодішній кандидат від консерваторів, британець Роб Волкер, зайнявся цим системно, вибудовуючи групи підтримки, домовляючись із країнами і депутатами; використовуючи британський вплив. Він все одно програв, хай і не з ганебним рахунком; голоси розділилися як 165/125. Але у підсумку консерватори і у подальшій ротації між політичними групами взагалі не отримали посаду президента. Вони використали свій шанс на невдалу спробу зруйнувати систему.

Навіщо Україна та її представник зараз роблять ті самі помилки? Відповіді немає.

Тим більше зважаючи на те, що Олександр Мережко вже мав сумний досвід того, як його балотування по посаду судді ЄСПЛ (знову ж таки, всупереч традиціям Ради Європи та зі створенням конфлікту інтересів) призвело до затримки з обранням українського судді… Але бажання йти проти правил і традицій все одно не зникло.

Утім: спокійно, трагедії не сталося

Що ж, сталося те, що сталося. І треба також наголосити: невдалий для України епізод на зимовій сесії ПАРЄ не матиме незворотного впливу на ставлення до нашої держави у цьому органі. На щастя, нинішня вага України і бажання Європи підтримати нас у часи величезної пан’європейської війни є значно сильнішим за ці епізоди.

А загалом нинішня сесія завершиться для нас “в плюсі”. Це можна говорити вже зараз, ще до ухвалення важливих для України рішень – наприклад, резолюції про юридичні наслідки агресії РФ.

Наразі вже є успіх.

У понеділок трьох українських депутаток обрали до керівних органів ПАРЄ, у тому числі Марія Мезенцева та Євгенія Кравчук очолили два комітети асамблеї. Така висока представленість України у керівництві асамблеї, здається, склалася уперше в історії членства нашої держави у Раді Європи! І це є не менш важливим, ніж була би потенційна перемога Мережка на виборах президента.

Та й обраний президент Тіні Кокс, якого раніше не без підстав називали проросійським, тепер намагається виправдатися за своє минуле і є підкреслено лояльним до нашої держави. Свою роботу на посаді у 2023 році він почав із заяви про те, що Україна лишатиметься головним пріоритетом ПАРЄ, а також оголосив хвилину мовчання щодо усіх українців, які загинути через протиправну агресію.

Тож ПАРЄ лишається з Україною.

Що, втім, не прибирає потреби для України навчитися нарешті на своїх помилках і почати робити необхідні висновки на майбутнє.

У ПАРЄ обрали нового президента - українець Мережко програв вибори в ПАРЄ -  24 Канал

Джерело

Comments (0)

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *